Пити чай – це вже ритуал
І не важливо, що за вікном кімнати аномальна спека.
Не відповідати на дзвінки – це вже страх.
Одне твоє фото, що спливає, коли телефонуєш, змушує здригатись.
Це вже виходить за рамки будь-яких інших почуттів –
Я ніколи так не ніяковіла від одної згадки про чиєсь ім'я.
Ти реальний, ти не витвір уяви і тим паче не якась «далека рідна душа»,
Ти такий близький і водночас далекий, що всі кістки болять.
Всі наші розмови – не сни,
Всі вирвані з натовпу погляди – один лиш біль.
Пити чай – це вже ритуал
І не важливо, що вирує на душі,
Легше згадувати літом про тебе під чай.