Як ти – яблунька, що з зерня
Посадив тебе колись?
Час той дивний вже не вернеш,
Лишень та ж глядить в нас вись...
Не забути плід солодкий,
Соковитий – щедрий дар...
Стовбур дав нові проростки,
Поживи ще, не біда.
Й хата – свідок літ щасливих,
Журно в душу спогляда.
Я простоволосий, сивий:
...Тут весілля,... й коляда...
Ось поріг, Батьківська хата,
Вже пів віку тут не був.
Ой, залізне серце б мати...
Все чуже. Зайти – табу.
28.03.2020р.
