Ти просто не існуєш у визначених термінах,
Для тебе ще не вигадали місця на Землі.
Із висновків неправильних будується нова стіна
Чи зможуть повернутися у вирій журавлі?
Хитаються навколо тонкі, уявні лінії,
Не витримаєш поглядів минулих поколінь.
Написано у книгах, що треба бути сильними,
Що недостатньо стати героєм сновидінь.
А сніг лапатий падає – не тут, не нам, наляканий,
Він має більше спогадів, то ж попрощався сам.
Ховається за хмарами, лякає долю знаками,
Дає свободу дихання безжальним небесам.
А ті ковтають промені невинного ліхтарика,
Здогадується темрява, куди подівся день.
Злітають з губ невиправдані істини-метелики,
У світі залишаються під виглядом пісень.
Птахи приносять знахідки незнаного походження,
З них проростають сумніви, що заколишуть цвіт.
Коли ж пусте наповниться і прийде дух відродження?
Коли ж розплющим очі, щоб врятувати світ?
Гарний вірш! 
