Плаче Незабудка. Холодно в кімнаті.
Важко Незабудці, бо не може спати.
Зірвана жорстоко, крики не почуті.
Це якась помилка! Так не може бути!
Зв’язана преміцно, стогне у неволі.
Скільки ще помилок їй допустить доля?
Шлях до твого серця їй знайти не вдасться.
З двох вона єдина, хто бажає щастя.
Що була наївна – не її провина.
Серцю піддається людства Половина.
Серцю піддавалась, розуму не чула.
Як тебе кохала, то про все забула.
Що про все забула, ти не звинувачуй,
Бо тоді раділа, але зараз плаче.
Ти не розумієш: не кохав Рослини.
Відпусти з неволі, а як ні – загине.
Випусти з полону, а як ні – зів’яне.
Плаче Незабудка, проситься до мами.
Сумно Незабудці, проситься додому.
Цінні подарунки кинув ти додолу.
Цінні подарунки кинув ти під ноги.
Скільки ще Рослинок в’яне край дороги?
Тисячі? Мільйони? Їх, мабуть, багато.
Квітнуть Незабудки: нічого страждати.