байка
Між двох поселень, над ущелиною, в горах
Зробили люди міст, звичайно, підвісний:
Чотири троси натягнули на опорах,
На нижніх двох – дощечки із сосни.
Два верхні – із чохлами, щоб триматись
На висоті великій і страшній,
Один із одним зручно розминатись
На неширокому й хиткому полотні.
Щоправда, всі місцеві так вже звикли
До переходів по мосту туди й сюди,
Що для них поручні із тросів ніби зникли –
Могли пройти і не тримаючись за них.
Та й діти бігали звичайно без дорослих,
Лиш дощечок торкаючись, без рук:
Внизу в ущелині, чагарником зарослій,
Було лиш чутно їхніх п’яток звук.
Та ось одного разу, рано вранці,
Два верхні троси зникли із моста!
Зібрались люди – і немов ті бранці –
Дорога є, та тільки непроста!
Допоки висіли ті поручні під руки,
Допоки й нехтували ними, як могли,
А от без них міст майже недоступний,
Ну як же це ми їх не вберегли?!
Отак в людей все відбувається з батьками:
Допоки є батьки – здається нам,
Що ми й без них своїми пройдемо стежками,
Як тільки втратимо – дорожимо життям...
***