Нерозділене кохання княжни Репніної до Тараса Шевченка
ПОЕТ І КНЯЖНА
Їй тридцять п’ять, вона —княжна
з манерами цариці.
А він — поет, простий поет,
лиш Слово мав із криці.
Вона шляхетна і одна,
усіх балів окраса.
Але чекала Репніна
на юного Тараса.
Схрестила руки на груді,
їм не судилось в парі...
Тараса очі молоді
все ж снилися Варварі.
Кохала? Так. За що? Хто зна,
до болю був жаданий...
Для неї всі його слова,
неначе дзвін весняний.
Її любов сягала зір,
така і душу згубить...
І сльози лились на папір:
"Тарас мене не любить."
Пішла б за ним княжна у світ
бо що там привілеї...
Та сірі очі, наче лід
дивилися повз неї.
Самотня тінь у ніч пішла...
Вдивлялася в дорогу
І довго плакала княжна
й молилася за нього.
