Цей дощ дошкуляє до щему душі!
На вушко я хочу в цю мить шепотіти
коханому свої відверті вірші,
І щоб ми сміялися начебто діти.
Де ж, дощу, ти блискавки ясні подів?
Все хлюпаєш нудно по сірих калюжах,
Такий довгожданий для наших садів...
Невже ж бо тобі до мене байдуже?!
Дай блискавок, грому і вітру думок!
Щоб бачила силу твою я потужну,
Щоб любий в дорозі і змерз і промок
Обвій вітром шкіру гарячу і пружну.
Я здамся без бою йому у полон,
Не хочу я більше п'янкої свободи,
Вдихати від блискавок буду озон,
Проводити струм, ніби ті електроди.
Щоб дотик, немов електричний удар,
Його наді мною лиш збільшував владу,
Ми будемо з ним найгарнішою з пар
І прикладом вірності, миру і ладу.
О як же я рада сумному дощу!
Дивлюсь у вікно і його виглядаю,
Побачу й в оселю привітно впущу
Його, його душу безгрішну до раю
дощ часто як настрій чи стан душі. але часом надихає на дуже красиві речі. НАТХНЕННЯ ВАМ! 
