Так болісно, коли чогось не можеш,
Коли не можеш щось, чогось робить,
Коли собі ніяк не допоможеш,
Коли стіну так сильно не пробить.
А чуйне серце розривається від болю,
Від відчаю, ненависті, печалі.
Його, мов пташку, не пускає щось на волю.
А байдужість стирає віру далі.
А душа, немов натягнута струна,
Так плаче, стогне, б'ється, рветься, так кричить.
Неначе, так, щось утратила вона,
Але насправді лиш напружено мовчить.
Здається: все майбутнє гарне втрачено,
І мить минуле все забуде,
І світлі згадки наглухо розтрачено,
І щастя більше вже не буде.
Неначе усі чуття застигли,
Давно вже розігрались, розлилися всі події,
Щось зробити встигли, щось – не встигли.
І тільки тліє у диму все вогнище надії.
31.10.2017
