У фарбах кольору осені
Горіла маленька планета,
Вогнем тим будинки охоплені,
Чи ковід – біда, чи комета?!
Печера тепер цілий світ комусь,
Рятується кожен окремо,
Я навіть списати той жах не берусь,
За мене обрали ви тему …
Чиновник огрядний і зовсім дрібний
Давно застовпили підземку,
За гроші безмірні господар лихий
Теж вирішив власну проблемку …
А тут ось мільйони мурахи немов
Кидаються в пошуках схрону,
Забулись відмінності статків і мов,
На голову сипляться дрони …
Там де усі навчені жити гуртом,
Будують дорогу у землю,
А інші лиш б’ються об стінку чолом,
Вдивляючись в небо як в стелю …
Маленьке село між пониклих лісів
Сховалось скрутилось у скелі,
Між них не лунало розпачливих слів,
Свою залишали оселю …
Згоріла земля і без обрію шлях,
Повірили, що не довіку,
Плечем до плеча, проганяючи страх,
Рятуючи навіть каліку …
Чекали на Сонце, на дощ, на весну,
Чекали, хоч знали: не скоро таку
Побачити їм доведеться,
Втішались на жарт чи на пісню просту,
І не гордували на їжу бридку,
В біду найсильніший сміється …
Минули роки й повернулося все,
Блукають по голій планеті,
В підземці сконало холодне й чуже,
Лиш чути живе в очереті …
І тут з океанських найбільших глибин
Зліта сонцесяйного свита,
Втікайте, бо інші зросли донька й син,
Буде ваша пика побита …
Фото з фільму 2012