|
Малою, я далі Прилук ніде не бувала. А коли мені було три з половиною роки, то в Бахчисараї а мене мала народитися двоюрідна сестричка. Ради такого випадку ми зібралися їхати до них в гості. Їхали вчотирьох: тато, мама, я та моя бабуся Маруся з Світличного.
Бобіком нас відвезли на залізничний вокзал у Прилуки, погрузилися ми у потяг Рига-Сімферополь і почухкали в Крим.
Так трапилося що в одному купе їхали мама на другому поверсі, ми з бабусею внизу біля столика, а з іншого боку двоє чужих людей, що не по нашому балакали. А тато їхав в тому ж вагоні, але в іншому купе.
Я дивилася як у вікні пробігали міста і села, чужі люди, поля, ліси. Їла домашню смажену курку і варені яйця з хлібом, запивала чаєм зі склянки в красивій, блискучій підставці та сітром «Буратіно». Слухала що гелготять по-своєму наші сусіди. А далі потемніло, пора було засинати, а я почала чудить. Спочатку проганяла бабусю з нижньої полиці, аргументуючи це тим, що «І» двічі написано, тому тут повинна спати тільки Інна (це я так тримала оборону на місці під №11). Потім, коли мама мене забрала до себе нагору, я вирішила серед ночі заспівати хіт Софії Ротару «Было, но прошло», але почала з приспіва, і на весь голос затягла: « О-о-о…», іноземні сусіди посхвачувалися з ліжок, у сусідніх купе почалась метушня. Поки вони заспокоювались і вкладалися, я в умі проспівала куплет, а потім знову озвучила своє «О-о-о…». Тут від мами отримала ляпаса по м’якому місцю, і це мене втихомирило і заспокоїло. Та вже і спати було пора, бо мене чекав Крим.
Вранці, коли ми вийшли з потяга, грала весела, урочиста музика, ніби Сімферополь довго мене чекав і зустрів фанфарами. Величезний вокзал з красивою люстрою зачарував мене з першого погляду. От, думаю, мені б таку, була б на всю залу! На таксі, між гір «на які сто лєт треба лізти», виноградників і персикових насаджень ми доїхали до місця прибуття. Правда поїздили за різними адресами, щоб знайти своїх родичів. А все тому що в житті моїх родичів були грандіозні і стрімкі зміни. В них народилася дівчинка Іра і їм дали квартиру.
Квартира знаходилася в Бахчисараї в Старому Місті, біля величезної стоянки туристичних автобусів. Поруч з двором протікала маленька річечка Чурюкса, а до кожної хвіртки вели маленькі місточки. У дворі в невеликих будиночках було безліч дверей у квартири, де з усіх боків були сусіди. З сусідами родичів я познайомилася ще раніше ніж побачила родичів: це страрезна баба Паша, худа і зігнута, що ходила з великою палицею, тьотя Кіра, квартира якої була на другому поверсі, і щоб дійти до дверей, треба було подолати круті східці.
А от квартира моїх родичів знаходилася на першому поверсі і складалася з коридора, який також служив кухнею, маленької і великої кімнати. В кожному приміщенні було по величезному вікну, але світла через них потрапляло мало.
Дядьо Андрій радісно нас зустрічав, пригощав, організовував культурну програму. А брат Артем вмикав улюблені казки на платівках, хизувався іграшковими солдатиками, якими грає у «войнушки», та вчив їздити на роликах по кімнаті. Та траплялися і курйози.
Коли ми пішли до лікарні провідувати тьотю Олю та Іру, нас не впустили, бачили ми у вікні третього поверху, як тьотя показала нам щось згорнуте і тут трапилась несподіванка. Тьома, який стояв і виглядав сестричку, голосно розплакався і побіг за лікарню, за смітник в глибину персикових насаджень. Добре дядьо Андрій прудко бігає, то швидко повернув його назад.
В гостях ми були довгенько. Були в Ханському палаці, наче в казці, там все красиве, незвичне, і будівлі, і посуд і одяг… Одним словом – краса! Ходили в «Золотий магазин» (звичайний гастроном з цікавою історією) по молоко в пляшках, хліб та пряники. Відвідували комісійні магазини, де було все: і телевізори, акордеони, ковзани, жуйки. Жуйки «Турбо» смачні та ароматні з фантиками на яких були зображені різні машини.
До цього часу я пам’ятаю смак Криму. Консервовані персики, які тьотя сама консервувала. Смак маленьких сосисок з кетчупом що ми куштували у підвалі-ресторані. Величезні, наче свинячі вуха чебуреки, смажені пиріжки на залізничному вокзалі, та лаваш, що ми придбали за зворотньому шляху.
Щодня в Бахчисараї по кілька разів на день було чути незвичний спів, який трішки лякав, але нагадував казку про Аладдіна, це так закликали на молитву кримських татар, які потрошку почали в той час повертатися на історичну Батьківщину. А ще, казали, що недалеко, там ще й море є. І я твердо вирішила, що як трішки підросту, обов’язково приїду подивитись, яке ж те море?
(*-на фото, ми з мамою, тьотя Оля з Артемом та Ірою біля Ханського палацу в Бахчисараї, мені вже тут сім років)
ID:
876824
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 22.05.2020 09:48:39
© дата внесення змiн: 15.02.2021 21:50:31
автор: Інна Рубан-Оленіч
Вкажіть причину вашої скарги
|
