Коли я плачу, то ховаюсь
Подалі від усіх людей.
І ні на що не сподіваюсь,
Коли втікаю від очей.
Коли мені так сумно й боязко у миті,
Я намагаюся не думати про це,
Пригадую ці спогади, яких не змити,
І ніжність, яка затишок свій принесе.
Коли я заховатись хочу,
То западаю в безвість загадкових дум,
Байдуже, на що я наскочу,
На барвисту радість або ж на сивий сум.
Коли я так захоплююся чимось,
То не відчуваю ані часу, ані меж.
Коли я говорю так жваво з кимось,
В душі немає відблисків «пекучих пожеж».
Коли тону від відчаю – ховаюсь,
Аби ніхто не бачив та не чув,
І майже ні на що не сподіваюсь,
І хочу, аби він скоріш минув.
18.10.2017
