Ти тікаєш від мене, від себе – усіх,
Біжиш поодаль, куди бачать очі;
Серце твоє, мов твердючий горіх,
Сердито тремтить, танцює, грюкоче.
І вже не наздогнати, тікаєш собі,
І крутися навколо, мов шпилька у вазі,
Жбурляєш камінням в обличчя у воді,
Де серце твоє потонуло в екстазі.
Кидаєш прокльони, тупочеш ногами
І лаєшся так, що й не вимовлять люди;
Скажи, хіба ж ми до цього були ворогами?
Язик не повернеться, не ворухнуться губи.
Ти продовжуєш бігти. Озирнулась. Біжи.
Ховаєшся там, де чагарники непролазні,
І знайденою бути хочеш завжди,
Тому зізнайся, що ми з тобою блазні.
