На початку дев’яностих у Світличному почали проводити газ. На вулицях копали довжелезні траншеї, наче лабіринти, які розгалужувалися в кожну вуличку і до кожної оселі. Потім довго туди вкидали труби, їх зварювали, кріпили потім чекали поки загорнуть ями.
Ціле літо на Казенщині все було перекопано. Ніяк було проїхати, а переходили на іншу сторону траншеї по дерев’яних місточках. Кожен господар собі його робив сам з дошок, старих дверей, одним словом, хто як придумував так і робив, щоб і собі зручно перейти, та і худобу перегнати. Коли було грязько, то по вулицях не лишилося місця щоб пересуватися без перешкод. В цей час газові окопи були особливо небезпечними.
Для куткових дітей це був не аби який атракціон, адже всі раніше відомі ігри набували нового колориту. Граючись у хованки, ми могли ховатися як на землі так і під землею, гра в квача теж була особливою. І великі і зовсім маленькі, всі були захоплені дозвіллям по газових ровах.
Одного разу у ровах ми грали у «зайців та лисиць». Суть гри така, що зайці Артем, та Сергій тікали від зграї лисиць, яких було набагато більше: ии з Ірою, Оля і Нашаша Ляхові, Леся, дівчата Глобинцеві. Так ми гасали по підземеллю півдня, аж поки не травмувався заєць Артем. А сталося все так.
В той час частина труб була вже в ямах, а частина на землі. В місці де довжелезна труба звисала в канаву зайці надумали заховатися, Сергій на дві голови нижчий від Артема тому пробіг під трубою а Артем торохнувся лобом і втратив свідомість. У скрутну хвилину зайці з лисицями тягли з канави Артема, тулили до лоба подорожники, вели додому ледь живого, щоб вже наступного дня продовжити цікаві забави в газовій ямі.
Цікава розповідь. Нагадали мені: як у нас багато років назад вели газ, то по вулицях також були покопані рови і так само лежали труби. Правда, діти в ті рови не лізли. Глибоко було..
