Я мову щодня, щонеділі
З дитячих років рідну вчив.
І в серце моє, наче мрії,
Напевно навік Бог вложив.
Бо не лиш день, а й світлі ночі,
І дощ, і сніг, і темнота,
І найсвітліші мами очі
В душі живуть, немов весна.
Не раз чужинець і то відкрито
Нав’язував свої слова,
Та не зумів він нас скорити,
Бо мова нам ця дорога.
Із "Кобзарем" лежить вже книжка,
З котрої азбуку я вчив,
Коли гула знущань гурдига
Над пасмами врожайних нив.
Я книгу цю донині маю.
Мій батько вчив любить по ній
Вкраїну рідну нам, безкраю,
Її народ, її пісні.
І я старався дітей вчити
Рідненьку мову й край без меж;
Любитись, в дружбі з людьми жити
Й трудитись щиро усім теж.
А роки вихором злетіли.
Уже правнуки в мене є.
Я радий, що й в їх душах зріло
Все українське, дороге.
