(Аделінці від братика)
Рідненька сестричка, гарньке дитятко,
Про тебе не знали ні мама, ні татко,
Просив Аделінку їх, подарувати.
Не думав я лиш, що цьому не бувати.
Бо ми розминулись маленька, з тобою,
В той час, як родину накрило журбою,
Полинув я в небо, (така от досада),
З’явилася ти – всім утіха й розрада.
Та я завжди поруч, тебе забавляю,
Вночі колисанку на вушко співаю,
Щоб наших батьків зайвий раз не збудила,
Моя Аделінко, сеструнечко мила.
Я завжди з тобою, промінчиком сонця,
Пташинкою лину до твого віконця,
І як ти зростаєш - я бачу, я знаю,
Я – ангел, і в сон твій щодня прилітаю.
Дивлюсь, як приходиш щодня до світлинки,
Кладеш подарунки, цукерки, малинки,
Цілуєш малюнок, де стрічка чорніє,
(Малесенька ще, та усе розуміє).
Я буду завжди тебе оберігати,
Та замість плеча, лиш крильце підставляти,
Благатиму Бога щоб дав не гостинці,
А щастя й здоров’я моїй Аделінці.
А ти в двічі більше люби маму й тата,
Щоб стала родина на радість багата,
Зростай, Аделінко, як квітка з роками,
І не забувай: «Я завжди буду з вами…»
Дякую... вчора мама цих діток до мене зателефонувала і попросила, щоб я написала для Аделінки вітання від Саші, який помер від страшної хвороби у віці 6 років.
Я писала плакала... а вона читала і ридала...
Так, цю подію я висвітлювала в попередніх творах, цієї рубрики
