Збирає старенька хмиз –
«Годує» холодну грубку.
Над комином дим повис,
Густий, як старечий смуток.
Зі старістю сам на сам
Свій вік дожива бабуся.
В скорботі сухі вуста,
І руки – тремкі, трясуться.
Спрацьовані, що й казать,
Порепані, мов дорога…
З очей не впаде сльоза,
Бо очі – увись, до Бога.
Бо все, як у всіх: город,
І сад, і худібка, й птиця.
Колись ще й не те було,
Тепер лиш хіба насниться.
– А діти, а діти є? –
Спитає хтось з вас цікавий.
– Аякже, були. Своє,
Своє в них життя і право.
Усі подались в світи,
Лиш мати, стара голубка,
І далі збирає хмиз,
Бо знову холодна грубка.
листопад 2016 р., збірка "Нерозгадана осінь"
зворушлива поезія про старість 
