Безсонні хмари серед ночі
кружляли радісно у тьмі.
Наливали в чарку неохочі,
десь собаки гавкали самі.
Я крався нишком у саду,
де зорі видно як найдалі,
щоб залізти у сільраду
по дереву влади вертикалі.
За планом нишпороти маю,
шукаючи чиїсь брудні труси.
В ультрафіолеті їх упізнаю,
у цьому є свої плюси.
Розгледів їх як був малий,
не зря Коломбо я дививсь,
що з сигарою в зубах старий
до лейтенанта дослуживсь.
Ось вже безшумною ходою
в кабінет пробрався "голови".
Ніжка стула взялася іржою,
душу боже її благослови.
Довго думать не прийшлося,
сейф в кутку стоїть.
Вскрить його не вдалося,
та тут хватає розмаїть.
Вікно закрите жалюзями,
ховає значить щось воно.
В"яленим штиняє, окунями,
дешеве в мусорці вино.
Та око впало до стіни,
де лайна висить портрет.
Із нашої там воно вини,
а місце його - туалет!
Та не це так інтригує,
а те, що сховане за ним,
жаль, місце геть пустує,
хоча здавалось золотим.
Якісь крики під вікном...
Тут зле робиться мені,
вже й попахує вінком,
чи то вишки у тюрмі.
Ну до біса ці пригоди,
вже мати рух мені пора.
Та точно стане у нагоді
бумаги рулона з-півтора.
Вірш написаний за часів Януковича