У небі бездоннім, над степу розвоєм,
де зелені море й весняна блакить,
між променів сонячних, над головою,
маленька пташина чарівно бринить.
Заходиться співом казкової днини,
виводить рулади свої угорі
під подихи вітру і шепіт калини,
в палітрі яскравих сільських кольорів.
Той щебет у душу спадає рікою,
неначе сріблястий весняний потік,
і манить дитинства сягнути рукою,
губами торкнутися милих повік…
Здається, нічого уже не потрібно,
бо радістю серце наповнене вщерть.
Щебече сіренька пташина привітно,
вплітає веселку в земну коловерть…
липень 2020
