Незгасаюча іскра у темряві долі,
Є у деяких людях небесний вогонь.
Особливо у затишку теплих долонь,
Він тихенько горить і зростає поволі...
На освітленні штучному деякі люди.
Денним світлом укриють усе навкруги,
Необачно залізши в космічні борги,
Особливо, як витрати бу́ли в нікуди...
Йдуть у світлі чийомусь, не відають того,
Ті незрячі, на дотик що світ пізнають.
Що зорі провідної лиш їм не дають,
Все вони нарікають на фатум, на Бога...
Ти, проскочив що лівою смугою, хто ти?
Хто ти, в черзі у касу, за ким я стою?
Можна, я уявлятиму сутність твою,
Ти, що зник із очей за крутим поворотом?
Не потому, что от Нее светло,
А потому, что с Ней не надо света.(И.Анненский)
А це про Вас, Аню!
Насолоджуюсь неповторними образами й порівняннями вашого твору!
забрала на згадку 
