. ⠀ ⠀ ⠀Я вернусь...
Я вернусь на світанні, коли гаснуть сяючі зорі,
Сонце білими росами вмиє свої промінці,
Пта́хи ладно й безпечно пісні заспівають надво́рі,
Бо нічні сум'яття́ залиша́ться в минулім усі.
Я по полю пройду, не злякаюсь, що вибухнуть міни,
У хлібах утону, де забуду про обстріл жорсткий,
Задивлюсь на небесну блакить і пухнасті хмарини...
Я так довго чекав, що настане цей час золотий!
Ось мій дім! Я на ґанок зійду, мить зомлілим побуду.
Із кишені дістану свій ключ, тихо вставлю в замок.
Двері скрипнуть. Цього я ніколи в житті не забуду.
Я вернувся!...А в очі сльощяться і в горлі - комок!
Не озвуся...У спальні до тебе торкнуся губами,
Біля ліжка затерпну і стану навколішки я.
Передати - не можна! Сказати - несила словами,
Як шалено кохаю тебе, берегине моя!
Не узнає ніхто: як чекала мене дні і ночі,
Як не раз молитва́ми спасала в жаркому бою!
Не узнає ніхто, скільки сліз пролили́ милі очі,
Що дивились ласка́во на фотку в обрамку мою...
Заясніються очі й до мене протягнеш ти руки,
Скажеш тихо "Привіт" і тремтливо розтанеш в мені...
Задля миті цієї терпілись розлука та муки,
І заради обіймів палких вижив я на війні!
Я вернусь на світанні, коли прокидаються птиці,
Я росою умиюсь, відчую наснаги приплив.
Доторкнуся пшениці, що рясно в полях колоситься...
Вже немає війни... На Землі день новий наступив!
Оригінал
Я вернусь на рассвете, когда гаснут яркие звезды,
Когда белыми росами солнце омоет лучи,
Когда птицы о чем-то поют беззаботно и просто,
Оставляя тревоги свои в уходящей ночи.
Я по полю пройду, не боясь подорваться на мине,
Я в хлебах утону, не страшась, что начнется обстрел.
Буду долго смотреть, как плывут облака в небе синем.
Я так долго об этом мечтал и так долго хотел.
Вот мой дом. Я взойду на крыльцо, и замру на минуту.
Из кармана достану свой ключ, тихо вставлю в замок.
Скрипнет дверь. Этот миг никогда в жизни я не забуду.
Я вернулся домой. На щеках слезы, в горле – комок.
Я тебя звать не буду. Я в спальню войду осторожно,
У кровати замру, и колени свои преклоню,
Передать невозможно, словами сказать невозможно
Как тебя, берегиня моя, я безумно люблю.
Не узнает никто, как ждала ты меня дни и ночи,
Как спасала не раз ты молитвами в жарком бою.
Не узнает никто, сколько плакали милые очи,
Глядя с нежностью на фотографию в рамке мою.
Ты откроешь глаза, улыбнешься, протянешь мне руки,
Скажешь тихо «Привет!» и прижмешься всем телом ко мне.
Ради этой минуты терпел я разлуку и муки,
Ради жарких объятий я выжил на этой войне.
Я вернусь на рассвете, когда просыпаются птицы,
Я умоюсь росой, и приливы почувствую сил.
И пшеницы коснусь, что в полях густо так колосится.
Больше нету войны. На земле новый день наступил.
ID:
887301
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 29.08.2020 16:06:08
© дата внесення змiн: 06.11.2020 19:34:54
автор: Юрій Шибинський
Вкажіть причину вашої скарги
|
13 складів: Задивлюсь в небеса на пухнасті хмарини... Замість 16. і після коли зайва двокрапка. І з наголосами щось дивне )) Подивлюся обов"язково ближче до друку. Я цей вірш надрукую в "Напиши про війну" (переклади)
