Осінні простори -
Філософи тиші
Нам, друже, говорять -
Ви стали мудріші.
І часу немає
На співи та гульки,
Бо час відпливає,
Як гелеві кульки,
Все ближче до неба,
Все далі від бруду,
Якому не треба
Ні прощень, ні суду.
Глибокі простори
Пророчої тиші
Нам душі прозорять,
Даруючи вірші,
В сердечній потребі,
Без клятви на крові,
Як сонце у небі,
Як правда у слові.
Стрічаєм дорогу,
Обабіч - тривога.
Йдемо, слава Богу,
Тримаючись Бога.
Щезають простори,
По чорному білим
Ніхто не говорить,
Як ми посивіли.
А щиро заплаче
Лиш серденько мами...
Прощаймось, козаче,
Навіки братами.
Осінні простори -
Храм горної тиші,
Якою говорить
З тобою Всевишній.
