Всотала пісню, певне, з молоком
У Маршинцях перлина Буковини
Й прославила у світі Україну –
Бо голос той, що живлять полонини,
Хвилює душу і бринить струмком.
Народна мудрість – вічне джерело,
В ній рідний край – розсипався піснями,
Та рута, що шукали вечорами,
Йшла поміж люди... й ноти журавлями –
назавжди стали творчості крилом.
З поті́чка – утворилася ріка –
Лірична, експресивна, повновода.
Карпатська сила в серці її гордім,
Міць, велич волелюбного народу,
Немов маяк для тих, хто заблукав…
Була опора – вірний чоловік,
Коханий, друг, навіки серцю любий.
Вже вправна осінь посріблила чуба,
Дружину він шанує і голубить,
Така любов від Бога… і навік.
Життя минає… пам’ять лиш жива –
Уже пішов – з ким в радості і в горі.
Руїни, сум... відлунням в кожнім творі…
Та ллється пісня сильна на просторі –
І вічна молодість її творить дива!
ID: 893584 автор: Білоозерянська Чайка
* На фото з інтернету – Софія Ротару – народна артистка України (1976), СРСР (1988), Молдавської РСР (1983), Герой України (2002). Нагороджена орденом Святого Миколая-Чудотворця (1998), орденом «Різдво Христове» 2 ступеня (2007), орденом «Співдружність» (2013).
Не жінка, а чарівна квітка з полонини,
Що зветься дивним цим ім'ям - Софія -
Не тільки стала голосом, а й символом країни!
У неї, що не пісня - найвеличніша подія!
Пречудова присвята талановитій Софії Ротару!!! Обожнюю іі неймовірний спів! Шкода, що так рано обірвалося життя іі коханого чоловіка, як ніхто, розумію це... Дуже поважаю таких жінок!
Дякую, пані Ніно-Маріє! Софія в своїх інтерв'ю неодноразово наголошувала, що вона однолюб. Тепер її життя - у синові, онуках - і головне - в пісенній творчості...