Я відчуваю силу у словах.
Вона ховається за ніжною душею.
Поліно!
Поезія у вас...
Мені до серця
Хвилею прилине.
І я ніколи вже не відійду
Від цього вогника,
Що гріє мою душу.
Ви не женіть мене, благаю,
Я ось туть...
У вашого серденька поспіваю.
Я закохаю вас і закохаюсь.
Я закохаюсь і закохаю вас!
У сильні руки. Ніжнії вуста!
У грім у серці! Чуєш? Калата!
У очі мого карого вечір‘я,
Степної блискавки,
Соромлячи чоло.
Я закохавсь у ласку неймовірну
І не збагнув як сталася любов.
Любов настала, вже не захлинаюсь,
Волосся ріки, ріки, водоспад.
Лечу в бездонні очі і безкраї,
Немає вороття мені назад.
Я не прокинусь! Сон такий солодкий.
Цілуємось, хмелієм, летимо.
Ви закохали й самі закохались.
Ми з вами разом одне і за одно.
(Присвячується моїй коханій у відповідь на вірш «Вершник строк»)
Олександр Кармишев
27.11.2020
