В небі похмурому пізньої осені
Стали надіями сонячні просині.
Лиш листопадами серце зігрілося –
Всі почуття у багатті спалилися…
Гарно палала віра у людство!
Тліло й сміялося тільки паскудство.
Вірою й правдою совість служила,
Все на алтар боротьби положила.
З чим я залишуся? В розпачі крикнула.
Правда крилом зачепила і зникла
В небі похмурому битими крилами,
Світом незрячим останніми силами.
Не залишай мене! Богу молилася,
Птаха замовкла, річка спинилася.
Сонячним зайчиком віра обпалена –
В купу зберись! Починаємо заново!
