Я, бувало, ховалась від світу, щоб бачити світло,
вертикально тримаючи довго свої білі крила.
Я так заздрила в небі птахам, завжди вільному вітру...
Та взлетіти мені не давали очей моїх зливи...
Посміхаюсь тепер, ув очах моїх щастя дівоче,
Коли крила довірила долі во ім'я кохання.
Крізь обійми любові своєї людини я бачу -
Самій собі дане колись на майбутнє зізнання.