Холодний чай не гріє руки,
Не гріє душу і думки...
Ще крок вперед, і мить розлуки
Далася знову не взнаки...
Овва, летіло листя, падав дощ
У шибку, торохтів небитий час,
Не хочу більше чути ваших прощ,
Пробач мене, нема більш нас...
А хвища лупить, б'є , січе і ріже,
Як різав ти мене словами без ножа...
Повітря знову лізло в шибку свіже...
Пробрало до кісток, чужа...
І місяць спить, не хоче чаю гріти...
Темінь, лиш торохтить німий ліхтар...
Ти чуєш, так тихо плачуть наші діти...
Ще не народжені, душі тягар...
Холодний чай зі смаком бергамоту...
Їдкий напій із цианідових квіток...
Я чую басгітари дзвін, тримаєш ноту,
Натягуєш , і різко рвеш пучок ниток...
А ливень лиє , як прорвалось небо...
Хай дощ періщить, змиє смутку смич...
Ніколи вже не мала такої різкої потреби
В твоїй душі, а біль візьме з собою ніч...
