Ось екватор минувся, спокійно у звичному морі,
Обрій - чистий, ніщо не турбує в життєвому тлі
Тільки, небо мені мстить за мрії мої неозорі –
Ранком нинішнім линуть по небу хмарки-кораблі
Я ж всю знаю облудність, наївність цієї картини,
В обертання у сферах інакших я кинув життя,
Та тепер рідне небо мені не здається рутинним
Бачу більше на ньому картин неземних розкриття.
Розчахнулись лаштунки, зорять, мов софіти, зірниці,
Тінь чарівної жінки підмостки небес заповня,
І її на собі неупинно хмарки-колесниці,
З полуно́чних феєрій несуть до сліпучого дня.
Хмари пальцевим помахом, як і жінок, не вернути,
Їх назад, через примхи мої, бриз не буде нести.
І не складно, і можна услід при хотінні гайнути,
Тільки хто розповість, – де хотіння мені те знайти?
Каравели-хмарини, де ваша затока остання?
Укажіть но маршрут віддзеркаленням в тиші води.
Я туди припливу, бо і дальші я знав мандрування.
Ось, діла підгоню, потім – в путь... ближче до середи...
Не змінилось нічого в моєму самотнім дозорі,
Також обрій - ясний, тільки штормики й видно малі.
Знов думки, наче трі́ски, хвилює в життєвому морі,
Рятувальне не кидають коло хмарки́-кораблі.
Оригінал
Вот и пройден экватор, спокойно привычное море,
ближе стал горизонт, ничего не тревожит вдали.
Только, небо мне мстит за пристрастие жить на просторе -
по нему этим утром плывут облака-корабли.
Я-то знаю всю призрачность этой наивной картины,
мною брошена жизнь на вращение в сферах иных.
Но сейчас мне не кажется небо родное рутинным,
и все больше картин наблюдается в нем неземных...
Распахнулись кулисы, горят, как софиты, зарницы,
на подмостки взошла удивительной женщины тень.
И уносят ее на себе облака-колесницы,
из полночных иллюзий несут в ослепительный день.
Облака, как и женщин, вернуть по щелчку невозможно,
не подует же ветер на зов моей прихоти вспять.
Можно вслед полететь, при желании это несложно,
но вот кто мне подскажет, где это желание взять?
Облака-каравеллы, где ваша последняя заводь?
Укажите маршрут отражением в тихой воде.
Я туда приплыву, доводилось и дальше мне плавать;
вот, управлюсь с делами - и в путь, где-то ближе к среде...
Ничего не случилось в моем одиноком дозоре,
опустел горизонт, разве что, заштормило слегка.
Снова мысли, как щепки, волнует житейское море,
не бросают спасательный круг корабли-облака.
ID:
903423
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 02.02.2021 16:37:58
© дата внесення змiн: 02.02.2021 16:37:58
автор: Юрій Шибинський
Вкажіть причину вашої скарги
|
