Це нічого, що сніг… Сніг, це краще, ніж попіл зі стратами.
Сніг маскує старанно всіх нас і ховає сліди.
Це нічого, братане! Для то́го й ставали солдатами:
Щоб робити потрібне, а потім назавше піти…
Непомітність, не тільки ознака шляхетної мужності
Це вимога цивільних: «Мовчи, бо інакше – ніяк!».
Перевірка то їхня – терпіння твого та потужності
І презирство, за котрим лиш сором і злий переляк.
Ти і сам відчуваєш, що треба мовчати й не дихати –
Непомітна жертовність – то є благородність сердець…
І кому пояснити, що путь між підводними рифами,
Наближає для су́дна страшний та жорстокий кінець.
Не зламайся, братане! Тебе ж не схилили баталії!
І не марним було шанування високих ідей.
Недаремні були ті сурові військові реалії,
Хоч і стали ми сірими звірами світу людей.
Зграя йде у минуле. Лютує і виє метелиця,
Знову очі червоні, бо довго не бачили сну.
Біла ковдра холодна невпинно, мов са́ваном, стелиться,
Зграя йде, щоб цивільним забути вдалося війну.
Це нічого, що сніг… Сніг, це краще, ніж попіл зі стратами.
Сніг старанно маскує всіх нас і ховає сліди.
Це нічого, братане! Для то́го ставали солдатами,
Щоби врешті – піти…
