|
У житті під землею є свої плюси і мінуси. Не треба ховатися від пронизливого холоду, не так сильно руйнує тіло невидима для ока радіація, стають відкритішими очі, котрим, на жаль, все важче щось побачити у цих вічних сутінках … Але ні … Є великий плюс. Є більше часу для думок. Більше часу для розмов. Хоч ці розмови чомусь стають менш цікавими, менш емоційними. Чому так? Відсутня радість від появи сонця на обрії, завершення бурі … Важко сказати. Життя під .... Життя під марсом не є простим …
Цікаво, як було тим першим. Одразу після зіткнення. Зіткнення з кількома астероїдами … Всі знали про не уникну катастрофу. Усі готувалися. Комусь випала доля летіти на сусідню Ерію … Хтось не захотів. Більшість опинилась під марсом … Тим першим мабуть було найважче …. Адже вони знали, що втратили. А може їм було легше? Бо вони знали, про що мріяти.
Наступним поколінням ставало все важче мріяти. Важко мріяти про те, чого ти ніколи не бачив. Мріяти про ріки, у які ніколи не занурювався … Про моря, прибій яких ніколи не слухав …
А які вони, оті далекі на Ерії? І чому вони про нас забули? Може, загинули … Може, місцевий клімат виявився надто гарячим? Надто багато кисню? Зовсім не дружні земляни?
Зеус іноді виходить на поверхню. Він найвитриваліший у їхньому поселенні. Зеус каже, що на поверхні з'явились якісь незнайомі машини. Марсіани більше не знають, що таке машини … Колись вони літали у космос … Колись у них були свої роботи … Але це було колись. Життя під землею має свою специфіку. Та й кращі з кращих вирішили покинути Марс … Залишились ті, хто прикипів душею, тілом до своєї планети … Але не марив технологіями … Десь там глибше є поселення, де зберігся технологічний рівень … Принаймні, у це хочеться вірити. Але зв'язок з ними втрачено. Може, вони також покинули планету?
Учора Зеус підійшов зовсім близько до робота – дослідника … Озирав його з усіх боків. Пробував з ним заговорити. Але машина явно не була готова до таких комунікацій. Зеус спересердя розбив його на друзки. Краще б він цього не робив ...
………………………………
Його звали Ка́лу. І він раб. Рабом його зробили люди, що прибули з далекої планети. Людям надто потрібні були витривалі місцеві, щоб будувати ці велетенські капсули. Вони не можуть дихати без скафандрів. Їм потрібні раби для фізичної роботи на поверхні …
Люди і не намагаються зрозуміти їхню мову. Вони чомусь вирішили, що марсіани – якась недорозвинута раса. Адже ці живуть у печерах, у них немає телевізорів, усіляких зручностей, вони проводять більшість свого часу, повністю заглибившись у власні думки, у них якийсь не такий колір обличчя ...
………………….
Учора Калу зустрів Кею. Це лише здалося, що вони навіть не промовили слова один до одного. Марсіани спілкуються телепатично. Це їх особлива здатність. Люди про неї не знають. Це наче Інтернет, де ти маєш сторінку. Мозок марсіанина – своєрідний комп’ютер, ось тільки не з напівпровідників та пластмаси, а органічний … У своєму світі з своїх думок вони складають свої персональні сторінки, обмінюються думками, разом блукають у далеких вимріяних світах … Жоден чужинець не знайде дороги у марсіанський Інтернет …
…………………….
Кею хочуть забрати на Землю …. Так по їхньому називається Ерія. І зовсім неважко передбачити для чого … Стати піддослідним об’єктом у якомусь далекому дослідницькому центрі? Ні, тільки не це ...
………………………
Калу напружував свій розум. Побите тіло навряд чи було здатне хоча б на якийсь опір. Але думки … Його думки як завжди були впевненими, далекосяжними, вільними … Десь там далеко у напрямку появи Юпітера у небі можливо були ті, хто зберіг технології … Ті, хто здатний опиратися. Потрібна їхня допомога …
Заглиблений у щось схоже на сон Калу насправді опинився за тисячі кілометрів від нового гігантського людського поселення. Для нього воно справді виглядало гігантським. Адже все, до чого він звик - це маленькі невеличкі печери під марсом. Так легше було виживати. А зараз ... Тисячі робітників земних компаній ведуть себе наче господарі у цьому новому для них світі … Канали, метро, бурові вишки … Це по їхньому називається цивілізація. Марсіан стає усе менше. Їм доводиться ховатися все далі у глибину планети …
Раптом його почули …
- Чому ти тут, марсіанине?
- Нас знищують. Ми не в стані захистити своїх … І Кея. Її забрали …
- Хто твій ворог?
- Жителі Ерії …
- Навіщо їм Марс? У них є чудова планета. У них є цілий незаселений континент з таким ж холодним кліматом, як наш. На якому неймовірно багато води.
- Їм потрібні ресурси Марсу. Вони шукають золото, алмази, платину. Для них несподіванка, що вони тут є … І у них великі потужні кораблі, які можуть це все транспортувати. А ще мені здається, що частина з них хочуть жити окремо від Ерії. За своїми законами …
- А хіба вони не бачили, що планета зайнята?
- Вони вважають, що ми – неповноцінні істоти. Бо у нас немає технологій. Хоч це і неправда. У нас немає транспорту, війська, … Але ми навчились робити їжу з не органічних матеріалів. У нас чудова поезія, музика ... Ах, так ... забув сказати, що земляни її не розуміють. І вони не називають наш спосіб спілкування мовою.
- Колись і ми так прийшли на Землю. Мушу тобі сказати, що це саме ми так назвали їхню планету. Адже Earth однією з їхніх мов - це майже Ерія. Користуючись силою свого розуму ми будували піраміди, дороги, космодроми. Ми збудували ціле велетенське місто. Ти не повіриш. Там, де воно було - зараз пустеля. Ми вірили у силу науки … А місцеві – у силу зброї. Ми програли війну і повернулися на рідний Марс. Історія повторюється, але навпаки …
……………………………
Наче нізвідки у небі виник велетенський корабель. Дуже дивний корабель. Його корпус явно не був металічним. Це була величезна структура з невідомої людям органічної речовини. Складалося враження, що корабель все робив без будь-яких зовнішніх команд. Сам. Жодних моніторів, жодних пускових пристроїв ...
Калу був на борту і спостерігав за своїми новими друзями. Під дією неймовірної резонансної сили поселення людей наче розривало на частини. На щастя, марсіани лише імітували цей процес … Цього було досить, щоб розпочалася масова евакуація.
Кея чекала на Калу … У них нарешті з’явився шанс почати жити нормальним життям. Хоч, може, воно у них і було нормальним … і краще сказати «іншим життям» …
…………………
Вони удвох на кораблі. Марс не є дуже хорошою планетою для життя. Вони не залишились. Головне, що удвох. Вони разом із друзями, для яких «життя», «живе» є неймовірною цінністю. Які ніколи не будуть відбирати планету у інших. Які не отримують задоволення, «віджавши кусок території у свого сусіда». Чи, покаравши якусь націю, скинувши на неї ядерну бомбу. Чи, може, забравши у сотень народів їхні природні ресурси, протримавши цілі країни століттями у рабстві, щоб потім відразливо кивати головою у сторону знахабнілих біженців, що чомусь хочуть нормального життя для своїх дітей … Чи навіть забравши цілий континент у "недорозвинутих" місцевих аборигенів ...
Калу і Кея почуваються щасливими. Їм не потрібно ховатися у свої думки. У них тепер є реальність …
ID:
906676
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 02.03.2021 22:32:05
© дата внесення змiн: 03.03.2021 19:19:16
автор: Дружня рука
Вкажіть причину вашої скарги
|
дякую .... може я на той попередній напишу, але не зараз ... трошки пізніше
ніколи не була фанатом фантастичних творів. У Ваших же творах такий глибокий зміст, що неможливо не запам'ятати або залишитися байдужим. Щиро дякую. 
