Червоношкірий дім у товаристві кранів,
Що мов кравці з потертим сантиметром,
Розхвалюють сукно в догідливій пошані,
І радять модерновий стиль на зміну ретро.
Червоношкірий дім у вигуках підніжжя,
Самотність топиться у вирі какофоній,
Вночі відкрив пристанище для збіжжя,
Що розділяють муки від безсоння .
Червоношкірий дім сусід для сонця,
Читається роман в дванадцяти годинах
Сльозами мерехтить на західному боці,
Що тануть в вікнах відблиском невинним.
Цей нетривкий союз уламка та світила,
Контакт блискучий, крізь скляні мембрани,
Де випадковість знов красу проголосила,
Це ж поміч нам зневіреним зарано...
