- Краще смерть! Не піду за пога́нина!
Сльози гірко Предслава лила.
Билось пташкою серденько зранене:
Хан хазарський – породження зла!
- Із коханим стрічатиму ранки я!
Якщо ні – то дорога одна!
Я не стану для нелюба бранкою,
Бо чернігівська горда княжна!
Суне нелюд-каган на них битвою,
Так накликала панна біди.
Військо славне княжну боронити йде,
Мнуть хазари їх мужні ряди.
Плач Черніговом лине дзвіницями:
У бою гинуть батько і брат.
В башті тужить краса білолиця та,
Не повернеш загиблих назад.
І з високої башти у теремі
Жінка-воїн зірвалася вниз.
Норовлива душа над озерами
Затихала у величі тризн…
Плаче вітром крізь час нещасливиця,
У душі її – повно вини.
На Чернігів з гори** вічно дивляться
Повні сліз юні очі княжни.
*до 398 річниці надання Чернігову магдебурзького права (27 березня 2021 року.)
** гора - мається на увазі курган Чорна могила висотою 11м, де за легендою поховані батько та брат Предслави.
/ Картина Б.Ольшанського «Берегиня»/