Пона́д усе держава!
Що ті люди...
Де розкіш влади,
там злиденність всюди.
Смішні зарплати всіх мішають з брудом,
Закони волю обплітають спрутом.
Ми всі лиш трудовий ресурс,
та й годі;
Мільйони змінних у системнім коді.
Нам гріє душу
думка про свободу,
Коли себе втрачаємо в роботі.
Покинуті напризволяще діти:
Самі на світі,
нам ніщо не світить.
Зосталося зів'янути, як квіти,
чи може вітер рознесе по світу?
І з кожним роком ми все більш подрібненні;
Чи справді ми, як люди, не потрібні?
Ні!
