День обіцяв бути радісним.
Ранок в обіймах весни.
Промінь малює посмішку на обличчі.
«Життя – непогана штука, як не поверни.
Поставлю чай і піду Марію покличу.»
Він ставив дві білі чашки на стіл
І грів чай.
Приємно із нею згадати минуле…
До чаю – сир.
Ходив, сідав, знову ходив, гукав:
«Маріє, вставай!
Підемо гуляти надвір .»
А за вікном – весна, квіти
і неба блакить…
Сир вже завітрився, охолонув чай.
Вже й вечір.
«Завжди вона дуже довго спить»
Десь подівся їх старий кіт.
В будинку – чужі речі.
Ніч тривогою заповзає в судини,
шириться в тілі,
рветься з грудей,
мозок порвано на частини!!!
Ця ніч-смерть
Набридлива для інших людей.
Хвороба чи благо
Для тих, кому допекло?
Коли треба жити,
А ти із життям сам- на- сам
«Доню, куди пішла мати?
Все робить мені на зло»
І вже непевно:
«…всі живі, дякувати небесам»
-Тату, мама померла, ти знову забув?
-Що доню, я тебе не почув!!!
