Душа — це дівчина. Кожнісінька душа. Первісно.
Така її природа вічна. Отака вона.
Обитель Бога — вічний дім її. Вона там, звісно, —
Краса Його життя, Його натхнення і весна.
Душа. Її первісна чистота. Первісна врода.
Бог в захваті від неї цьому всьому завдяки.
Її стосунки з Ним такі. Це її роль природна.
Ну а в стосунках може бути і конфлікт якийсь.
Між ними може виникнути непорозуміння.
Збагнути Бога — це непросто скрізь. І навіть там.
І Бог тоді дає душі Свої благословіння
Зіграти в іншу гру. Примирення — її мета.
Він створює для цього інший світ. Цей світ безбожний.
І пробує душа зайняти місце Бога тут.
Для цього б'ється, бо тут Богом хоче бути кожний —
Всі намагаються тут досягнути цю мету.
Дається безліч спроб, аби на помилках навчитись.
Але дарма. Чим далі, тим виходить гірше лиш.
Доводиться вмирати, щоб знов потім народитись.
Та завжди Бог із серця тихо каже їх: «Облиш!
Не ти є джерело. Не з тебе виникає сила,
Свобода, мудрість, щастя. Джерело цього — Я, Бог.
Знов підключись до Мене. Це так просто і красиво!
Бери із джерела безмежну волю та любов.
Життям не намагайся керувати й володіти.
Я не роблю так. Я життю та вам усім служу.
Як Я, навчися дбати безкорисливо й служити —
Лиш так ти вирвешся за тьми й ілюзії межу».
Коли душі набридне в колесі сансари битись,
Коли нарешті прийме серця вічний клик вона,
Звернеться у молитві за спроможністю любити,
Побачить все очима Бога — отоді війна
Її омани зміниться прозріння вічним миром,
Вона поводитиметься з усіма й з усім, як Бог.
І зрозуміє Бога. І себе. Це правда щира
Про Бога й душу. Це є таємниця їх обох.
19.03.2021, Чернігів
