Гіркі слова печуть в душі полинній.
А я – невинна… Чуєте: невинна!
Пуста й холодна серця комірчина:
У грі чужій розмінний я пішак.
З характером довірливо-дитинним
Ллю сльози у засмученій хатині,
Відчувши зраду на собі отак.
Всі злободенні теми в цій картині:
Я порпаюся в гущі павутини,
Від болю серце рветься на частини,
Із бруду й фальші натягли ковпак.
Шукаю марно виходу шпарину,
Все грузну й в’язну глибше в клейковину –
Впритул до жертви підійшов хижак.
Я почуваюсь в тілі мурашинім
Не за свої, а за чужі провини –
В сталеві сіті капає сльозина,
Бо душогуб – довершений мастак.
Та сітка обертається в драбину –
Душа наївна вибратись повинна!
…З-за хмари сонця усмішка: ще б пак!
/у формі пасторели/