Живу я як хочу
грошей не шкодую,
мінливий наш час
я трачу його ще більш ніж ціную.
Повітряна куля несе нас за вітром,
під нею сині квітки з жовтим цвітом.
Мандруючи зустрінем чарівні світанки,
шукаючи фарби для снів і для ранків.
На горизонті її кулю ти знову побачиш,
знають всі,що більш не пробачиш,але зміниться вітер
і ніби це вже не вона
і зміниться думка твоя.
Усмішка стане прекрасна.
Побачать це всі
хто навчився дивитись,
а іншим хай буде про що шепотітись.
Зоряне небо так манить словами,
про те що ми тут,
про те що між нами.
В цей час здійснюються наші бажання,
можемо думати лише про кохання.
Будь який розум воно враз затуманить,
може й на краще:
Знайти свою зірку
за руки триматись,
щоб не було сумно,
щоб тільки їй посміхатись.
Пройдуть ці роки
і ми пожалкуєм,
що жили як всі,
що більш не намалюєм...
