Проклинаємо неба схили,
Де над снами Морфей безсилий,
Де солодким слівцем слинять,
А над нами круки скиглять....
Чом Голгофу самі будуємо?
Чи ми серця свого не чуємо?
Чом мотаємо вуха в спагеті?
Чи давно нас зганяли в Гето?
Чом мотаємо вуха у локшину?
Б’ємо в груди: не лохи ж ми...
А на лоба нап’ялили вельона,
А чи зрада була, а чи впевнені?
Ми роками - із жару та в полум’я,
Не набридла така скаканина?
Ми – народ, цілований волею,
А не бита покірна скотина...
Чом Голгофу самі будуємо,
Нащо гріх, як цеглини, - у стіни?
Може, час отой не настав іще,
Чи ми планово робим руїни?
(С) Іванна Хоменко (Мельник)
