блукають ноги,
блукають досі,
лізуть у кригу до спроби восьмої,
ринуть у прірви власних повір'їв
босі ноги.
Аби хтось зустрів їх,
щоб не боялись малих горизонтів.
завше їм за́тісно,
навіть назовні,
навіть під сонцем
(аби ж воно щезло!)
ріжуть між пальців травинок леза
босим ногам від того зле
і
серце гризуть в міжребе́р'ї тіла,
плутають вулиці,
їм це потрібно:
ступати у жала з піднесеним ша́лом,
ніби душа їх зреклася, шаманить,
ніби весь світ їм наказує бігти,
ноги сполохані, босі, тендітні
лізуть на край кам'яного провалля,
де хвилі скаженою піною ваблять,
де хтось місить море,
аби босі ноги
відмили весь бруд
до восьмої спроби.
отже, таки вони. підозрювала, що так є, але, думаю, раптом слово яке згубилось, то ж перепитаю.
мені ця фраза чужорідною виглядає у тілі тексту, усе що перед і після дотично до ніг, думка плететься логічно, а тут - бац! - ноги гризуть серце, це надто сюрреалістично).
пробачте за думку. сподіваюсь, не образила. кажу, як небайдужа до вашої творчості читачка
та ні, які образи. Навпаки, тішуся))
насправді, рада бачити такі коментарі, а не звичайні смайли з яких я нічого не розумію
щира зацікавленість, вдумливе читання тут рідкість, тому частіше забігайте у коментарі та залишайте свої думки!