|
«Добридень, чарівна панянко! Пані хоче читати? Чим можу Вам допомогти?», – чемно, з посмішкою запитав Інокентій Дизель дівчину, яка пильно розглядала книжки на полицях його букіністичної крамниці. Деякий час він насолоджувався її красивими ніжками і милою, обтягнутою червоною спідницею дупцею, після чого вирішив допомогти їй.
Вона глянула на нього своїми великими чорносливними очиськами, закліпала довгими віями й розгублено усміхнулася: «У вас є романи про любов? Але справжню!». Цієї миті Інокентій Дизель ледь не збожеволів від її простоти, щирості і безпосередності. «Ой! Вибачте! Точніше, про кохання…», – додала й понурила погляд.
«Як же цей рум’янець на щічках личить її довгому, чорному, як ночі, волоссю!», – тішився подумки Інокентій Дизель. «Звісно є! Аякже! Всі тільки пишуть, що про кохання, війни і смерть. Так і є. Вся світова література живиться цими невід’ємними атрибутами нашого життя. Власне, через кохання, війну і смерть ми відчуваємо смак життя».
Вона уважно, з допитливістю в очах слухала його, періодично поправляючи волосся, що непокірним водоспадом лягало на тендітні плечі. «Кохання, війна, смерть», – шепотів Інокентій Дизель, наблизившись упівподиху до її пахучих і ніжних, наче перший весняний вишневий цвіт, уст.
«Але! Як? Що якщо? Якщо хтось увійде?», – стривожено питала вона, ніби шукала прихистку. «Хто може сюди ввійти? Кому ще потрібні в цьому довбаному світі, де є місце війнам і смерті, проте немає місця щирому коханню, старі, пропахлі часом книжки? Хіба що якийсь тиран і диктатор захоче привселюдно спалити їх», – заспокоював (та невже?!) Інокентій Дизель раптову відвідувачку своєї букіністичної крамниці.
Цілком випадково він зустрів її в безлюдному лісі, де вона збирала квіти, запашні суниці, безтурботно посміхаючись сонцю. Як незбагненну істину, Інокентій Дизель відкоркував пляшку червоного напівсолодкого. Звуком, з яким вино витікало з пляшки, наповнюючи келихи, вимірюється життя. Розмірено і спрагло.
Від першого ковтка її тендітні плечі здригнулися. З кожним ковтком вона ставала впевненішою і розкутішою. Рука Інокентія Дизеля блукала її гарячими стегнами, поволі стягуючи спідницю. Їхня розмова про книжки перейшла у поцілунки – терпкі і крикливі, немовби книжки про кохання, війну та смерть.
Ремарк, Ґемінґвей, Селін, Керуак, Буковскі спостерігали за їхніми любощами. Від їхнього астматичного дихання вони падали з полиць. Падали й шелестіли пожовклими сторінками про кохання, війни і смерть.
ID:
915592
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 01.06.2021 22:10:32
© дата внесення змiн: 01.06.2021 22:24:08
автор: Ноїв Ковчег
Вкажіть причину вашої скарги
|
