Неподалік від річки Бережанки,
У море води, що несла,
В густій траві на луках
Злюща Змія сама жила.
Вона на сонці часто вигрівалась,
Як холодно було—в траві ховалась.
Одного разу біля неї пасся Кінь,
І на Змію, що грілася, його упала тінь.
Змія чогось неначе обпилася
І не на жарт від цього розійшлася:
- Що за нахабу принесла нечиста сила?
Мені і сонце, й всю красу закрила.
Коня вкусила так за ногу,
Що той сконав, упавши на дорогу.
Та перед смертю встиг її спитати:
- За що я жертвою мав стати?
- А ти не зрозумів?—відповіла єхидно,
- Не звикла бути я в тіні,
А лише там—де видно.
Щоб на Змію не впала ваша тінь,
Безпечними не будьте, як той Кінь.
