Земля, авжеж, дана народу Богом,
Щоб ми плодились і на ній жили,
Але коли, потоптана ворогом,
Вона горить і стогне навкруги,
Коли москаль свої немиті ноги
Без спросу впер до хати, бузувір -
Не смій, гадюко, нам про мир верзити,
І в наші вуха байки не квили!
До блиску відшліфуємо шаблюки
Й до дзвону загартуємо мечі
І кров’ю вмиєм ворога-падлюку,
А ти нам колискових не сичи!
Заткни, змія, свою єхидну пельку
Й отруту своїх слів навіки проковтни,
Бо взнаєш смак козацької шабельки
І влучність куль стрілецької лютни!
