Ліна Костенко. Поетеса епохи
Лі́на Васи́лівна Косте́нко (нар. 19 березня 1930, Ржищів, Київська округа, Українська СРР) — українська письменниця, поетеса-шістдесятниця. Лауреатка Шевченківської премії (1987), Премії Антоновичів (1989).
Безумовний класик, чиї твори давно увійшли до навчальних програм, стали піснями, символами, мемами й оточили нас з усіх боків.
Безкомпромісна, принципова, вперта, вимоглива, горда. Часом різка, гостра, як бритва, з блискавичною реакцією і неабияким почуттям гумору.
Усе це – про Ліну Костенко.
...........
"Ми піднялися сходами і подзвонили. Під квартирою стояв хлопець з прес-служби з червоними вухами і трясущимися руками. "Вона не відкриє!" – прошепотів він. ВАЮ (Віктор Андрійович Ющенко – УП) подзвонив ще раз: "Дорога Ліна Василівно, це Ющенко!".
Двері відкрилися, на порозі стояла Ліна Костенко, вона дозволила президенту і мені зайти. Я й досі пам’ятаю кожну хвилину перебування в квартирі, де фото дорогих і важливих в її житті людей, нашу розмову, яка почалася з суворої виволочки за те, що хлопець, який трезвонив у двері до Ліни Василівни, говорив російською…".
Від "Героя" Костенко категорично відмовилась – і той її аргумент також став крилатим і часто цитованим висловом: "Політичної біжутерії не ношу". Не стала носити й світсько-тусівочної, згодом відмовившись від нагороди "Золотий письменник України".
.................
Твори Костенко офіційно, з дозволу автора, перекладено англійською, польською, білоруською, естонською, ерзянською[24>, італійською, німецькою, словацькою та французькою мовами. Зокрема, її вірші на польську перекладали Флоріан Неуважний та Лeшек Енґелькінґ.
Сама ж поетеса є авторкою перекладів чеської та польської поезій.