Зустрічати б кінець світу з тобою,
вкриваючись небом,
що стікає по скронях.
Сховати минуле
за плечима з весною,
котра отруйно впиває
сліди на долонях.
У смартфоні зарядки
не так вже й багато,
сонце сідає, вітер не віє.
Думки так і лізуть,
і заставляють,
ти знаєш,
страждати,
не відкинеш, не спалиш,
і все дужче забивається
пам'ять у мріях.
Дерева шепочуть,
та залишають свій слід,
міста поринають в глибини хаосу.
Морозиво на паличці
перетворюється в палкий лід,
а ми від спеки вкриваємось
тепер бетонним щитом
хмарочосу.
🌿
