Я покидаю вас - із совістю і жалем
Про ті же саме дні, які ми вже все знаєм
Як золоті й багряні, як світлі є - і темні,
Як довгі є й короткі -
Та хочу, щоб зостались ті дні
Як та петля, що як у грі:
Повторюється плавно, що
Не зникає десь. Що
Завжди ти згдаєш - усе
До тих дрбниць, що сяйвом все
Покрили у твоїй голові.
Чому ж? Що в тій уяві
Воно ще все лежить.
А що ж? Чому? А може ще там летить
Думками до тебе в руки радість?
Печаль ту прикриває, що дасть
Життя те довше? Бо благодать
Безежна є недоступна, мать
Її не можна.
