« Спогади – то кола по воді...»
Самвидав
Вирує у живій воді
ріка життя, не сохне гирло
її відтоді і тоді,
коли мені іще світило,
світило десь у далині
пливти одною течією,
як уявлялося мені,
з одною зіркою моєю,
моєю світлою як та,
що не міняється нітрошки,
яку водив я у жита
шукати маки і волошки,
волошки ті, що відцвіли,
коли гадалося ночами,
що ми щасливими були...
але не відали, коли
у вирі тому із роками
усі потонемо вінками.
У павутинні плетива
« Співаючі у тернах...»
Епізод
Вінками плесо заснує
як у садах Семіраміди
усе, що спати не дає
і не пускає до аїду,
аїду, раю – все одно,
аби алеями парнасу
іти дивитися кіно
як це було одного разу,
одного разу ми, таки,
ходили полем і тернами
поза Березину, Ярки,
поміж волошками, житами...
житами цього світу в той,
де опановує науку
казати, – аз... а далі, – буки...
і не очікувати, – ой!..
коли веде мене за руку
літературний мій герой.
Скріше, інстинкт корпоративності совка: "я - тобі, ти - мені" . Відтак, явно слабкі твори (не кажучи вже: безграмотні) робляться "ретинговими", на відміну від досконалих і глибоких за змістом! Цим страждає наш сайт, на жаль! Спробуй посперечатись, козаяе!
...шкода тільки, що не читають, Ігоре! Це - нова знахідка!
