Ой коли ще сколихнулося
в глибині гострими хвилями...
Колами ті розбіглися,
до країв наповнили ми
чашу і перелилися,
розгубилися,
із головою накрили ся
і на тисячі́ розбилися,
солоними пробилися.
Не зупинилися...
Чом колишете?
Чом не лишите?!
Так давно ж то минуло,
що ціле море збу́рило,
оголило дно
зім'яте, заломано,
назавжди іншим стало воно.
Хвилями-напливами,
відпливами-припливами
б'ється сила в берега.
В метал камінь закований
та тріщить по швам.
Хапатись за соломинку
що видимо навкруг?
Свіжі, гарні - повно їх.
Манять що рятувальний круг.
Та знов приплив
і страх лишив
в гранітній броні слід -
чи витрима соломинку
хребет, ще зовсім свіжий від ...