Сумує грушка у саду,
Зітхає в позолоті.
Щоб заспокоїть цю біду,
Розклала пташка ноти.
І ту полився дивний звук,
Щоб заспокоїть грушку.
Пташок почувся перегук,
Зникав цей сум потрошку.
Спадає лист в журбі осінній,
Йому не до пісень.
Бо це політ його останній,
Удачно приземлитися лишень.
Висіла грушка на вершечку,
Такі холодні дні!
А поряд пташка в"є гніздечко,
Співає їй пісні...
Для кого грушку береже,
Хазяїна ж немає?
Однак, колись й вона впаде,
Вона це добре знає...
Навіває осінь сум,
Та нам радіти треба.
Бо є багато у нас дум,
І різні є потреби.
Гарно та майстерно, образно та зворушливо!
Творчого Вам натхнення, дорога Надійко та море палких почуттів!