Все красне ми давно
Перетворили в фейлетони,
А життя «благословенне»
Набуло виду монотонного,
Якщо життям ще можна це назвати.
Ох, як же хочеться ридати!
І кричати, і ламати,
В диявола помочі благати…
Ти, сило, що вируєш у мені,
Що зводиш ті фортеці кам‘яні,
Прокинься, засліпи своїм єством,
Хай буде це найвищим торжеством.
Тоді здолаю злісне коло я порвати,
Тоді мене нікому не зламати,
Тоді лиш вдасться правду відшукати,
Світлу істину просту.
Ми зганьбили свою душу,
Я зізнатися вам мушу,
Перетворились в суєту.
