КОЛИСЬ,ДАВНО...
Село моє невиліковно хворе,
Душі його нічим не звеселить,
Колись таке живе й неугомонне,
Опустошилося і дотліває ,не горить.
Погас вогонь життя у новій школі,
Красива ,мрія цілих поколінь,
Сумні стоять берізки і тополі,
Чекають до уроків вранці дзвін.
Заплакали дощами темні вікна,
і не рясніє дітьми двір шкільний,
Колись весела ,тепла, повна ,рідна-
Тепер пуста, і спогад, лиш, сумний.
Колись в селі була старенька школа
Маленька, чепурна і діток повна ,повна...
Колись давно в дві зміни працювала,
Привітно всіх чекала...проводжала...
В собі ховала радість ,таємниці, перемоги,
Бувало і гіркі ,дитячі, невгамовні сльози.
Текло життя рікою стрімко і бурхливо,
Наповнене новим ,цікавим, дивним.
Там в коридорі, біля стінок грубки,
Зимою в мокрих рукавичках грілись руки.
Ялинка новорічна св'яткувалася,
Дітей багато ,ледве поміщалися.
Там веселились ,танцювали і співали,
А ще ,звичайно ж хвилювались,
Адже усі в св'ята були артистами,
Приймали участь ,хто як міг у виступах.
То все було давно, колись ,давно,
І запах св'ята ,й грубка і тепло,
Тоді ще посміхалося ,росло моє село,
Тоді ще там лунала пісня ,так було...
ID:
935107
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 27.12.2021 12:29:34
© дата внесення змiн: 27.12.2021 12:31:01
автор: Таїсія Діброва
Вкажіть причину вашої скарги
|
