Зима звела, скувала товстий лід.
Тріщить мороз, виблискує на сонці
Зморщений від холоду, цілющий глід
І голуб затаївся на долонці.
Змінилося багато і нічого не змінилось,
Пустують підвіконня, пил укрив життя...
І тишком-нишком дещо просочилось
В новому... Та ж залишилося старе сміття...
Калинове гілля засмучене і недолуге,
Схилило тихо голови в морозний дзвін!
То ще б нічого! Ось тільки босоноге!
Та й серед вкритих тлінню новесеньких руїн!
Як мало взятися за руки на один лиш день!
Як мало об'єднатися тоді, коли вирує свято!
Як мало пам'ятати про людей... лише в потрібні календарні дати!
